Карантинна Аркада (Порохова вежа)

Більше ніж 200 років тому на території нинішнього парку ім. Шевченко розташовувалася турецька фортеця Хаджибей (так само і називалося місцеве селище). Ще одна назва фортеці Еді-Дунья. На крутому березі затоки височіла невелика фортеця, навколо неї вибудована висока захисна стіна з круглими баштами з боків. Посередині стіни з боку моря знаходився широкий прямокутник головної вежі, арка воріт і конусоподібний дах.

У багатьох історичних документах підтверджено той факт, що на території місцевого селища Хаджибей (Качибей), яке розташувалося недалеко від Качібейского лиману, були величезні джерела солі. З Качібея і Перекопу сіль доставлялася по всіх містах Київської Русі. Історія Одеси розповідає про постійні несанкціоновані захоплення солі Хаджибея. Але від цього на просторах Одеських лиманів солі все одно менше не ставало. Тому, зараз часто говорять: «Одесити знають ціну пуда солі!».

Після захоплення російськими військами наприкінці XVIII століття турецька фортеця Хаджибей була повністю зруйнована. Але у зв’язку із тим, що російсько-турецька війна тривала, за наказом цариці Катерини II на березі Хаджибейського затоки в 1793 році почалося будівництво нової фортеці для захисту узбережжя і контролю морських підступів до порта. Її Будівництвом керував граф Олександр Суворов. Фортеця мала 5 бастінов і 120 знарядь. По всьому периметру вона була обнесена валами і рвами. Гарнізон фортеці складався із 2000 солдатів і офіцерів.

Нинішній стан фортеці вимагає практично повної реставрації, адже від неї збереглася лише Карантинна стіна, Андріївський бастіон, на якому в 1891 році встановили Олександрівську колону і Порохова вежа.

Багато мешканців та гостей міста кажуть, що на території фортеці гуляють привиди, адже ці потойбічні істоти полюбляють старі занедбані будівлі. Деякі стверджують, що бачили тут дух легендарної Соньки Золотої Ручки, яку з цих місць відправили на довічну каторгу.